Непомітно вечір зайшов в хату.
Обережно став на мій поріг.
Темінь розлилася по кімнатах.
Холодок по спині враз пробіг.
Я одна в кімнаті. Більш нікого..
Лиш самотність вірна біля ніг.
Боязливо дивиться небога.
Думає: вона мій оберіг.
Що ж я можу їй тепер сказати?
Може, що вірніша від усіх?
Хочеться й не можу ублагати,
Щоб звільнила від утіх своїх.
Так, самотність, ніби це свобода.
Зради вже не буду пізнавать.
Це - душевний біль, не насолода.
То ж свободу треба цінувать!
Уже нічка вечір витісняє.
За вікном погасли ліхтарі.
Треба спати... ПОдруга куняє...
В сні спадуть із плеч всі тягарі...
Надобраніч...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381659
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.12.2012
автор: Н-А-Д-І-Я