Тоді, коли сплітались душі й губи,
Ми про розлуку навіть не гадали.
Здавалось нам - так буде завше...
Тепер самі собі ми душогуби,
Бо втратили це все не цінувавши,
А втративши не повертали.
І от скажи мені де взяти мужності,
Щоби змиритись з тим,
Що ти від мене вже на відстані байдужості.
І що розвіялось як дим,
Все те, що називалось нашим.
Мої пісні тепер для тебе -
То лиш слова покладені на біт.
Для мене - то уламки серця,
Розбиті об очей твоїх безодню неба.
Твоя душа моїй душі вже не озветься...
Ну і не треба.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382047
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.12.2012
автор: Владко Світлайт