Складаю день до дня у торбу часу
(вона дірява, ніби решето),
а дні щезають, губляться одразу
десь там, де їх не знайде вже ніхто...
Натомість звідкись знову проростає
насіння днини ніжно-молоде,
що теплим торком сонячного плаю
сонливу душу будить. І веде
в нові простори, ще не пережиті,
в нові труди, утіхи і жалі,
у неповторні і знайомі миті
того життя, що хлібом на столі,
і вишиттям орнаменту на грудях,
святими образáми на стіні,
і шелестом вітрів, що спеку студять,
і звуком, що вібрує у струні
і щемним зойком розтинає тишу,
Дощем, що колисанкою у сні,
у візерунках, що натхенно пише
зима морозним пензлем по вікні.
І лине так розмірено і плинно -
пряде буття нетлінне полотно,
де згодом у переказах билинно
із вічністю сплететься ув одно…
́́
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382128
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 03.12.2012
автор: Адель Станіславська