Холодним туманом земля оповита –
Примару ховає від світла очей.
Вона неспокійна і навіть сердита –
Без сну сновигає вже кілька ночей.
Не спить, бо не спиться. Не може заснути.
Спокою не має – лише в каятті.
Та бідна не знає, як покути відбути
За гріх, що вчинила колись у житті.
Ніхто їй не каже у чому провина
І де оступилась із битих доріг.
Чом ліжком не стала її домовина,
А кличе у путь невідомий поріг.
Літає в тумані без стежки і шляху,
Шукаючи інших, забутих примар.
Холодна, як лід, від жаху і страху –
Боїться невіданих досі їй чар.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382205
Рубрика: Езотерична лірика
дата надходження 03.12.2012
автор: Бойчук Ігор