Він любить мене. Тепер точно знаю.
Хоча й ненависники його
Довести мені протилежне намагались.
Казали, що в розпусті він погруз.
Пиячить і закохується в кожну.
Я вірила цим брехливим язикам,
Не бачила тих ніжності і болю,
З якими подивився він на мене,
Коли за жарт його кохання сприйняла.
А потім побачила як він страждає,
Як тріумфують ненависники його,
Спостерігаючи за цим нещасним чоловіком,
І зрозуміла, що непідробні почуття його.
Та це нічого не змінило,
Це не зробило з мене коханку йому вірну,
Бо не у ніжності моя любов.
Не таке на смак моє кохання.
Воно має вражати щодня,
Воно має п'янити і зводити з розуму.
Небезпекою віяти в спину.
Заборону нести за собою.
Тому вибач, друже мій милий,
Але не зможу полюбити тебе.
Лиш дружити нам вдасться з тобою
І всіх богів проклинати за це.
Вони дар піднести нам в спромозі.
Він пропахчений твоїми слізьми,
Він пропахчений моїми питаннями,
Що колись зірвуться із вуст.
Вони нестимуть докори Богу та долі
За те, що не вберегли тебе від цих мук.
За те, що не змусили покохати мене
Того, хто зможе відпустити,
Хто не загубить свого життя,
До смерті нещасливим проходивши,
Вірність зумівши зберегти до кінця.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382683
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.12.2012
автор: Просто Нікі