Берізки, тополі і клени,
Без листя, ну, геть роздяглись!
А верби жовтаво-зелені,
Уперто за руки взялись…
І зовсім не хочуть скидати
Ошатне у сонці вбрання,
Так гордо стоять біля хати,
Неначе осіння рідня.
Тремтливо тріпочуть листочки
В завії холодних вітрів.
І візерунком в сорочки
Лягає осінній мотив.
А верби сьогодні не плачуть,
Вони, просто, трішки сумні.
Гілля опустили, неначе
Задумались в тихому дні.
І сльози колишні у росах,
Згоріли зірками давно...
Зібрала все осінь у посаг.
А вербам, чомусь, все одно.
Вони, наче подихом літа,
Пройшли повз осінню сльоту.
І загорнувшись у віти,
Листочки готують до сну.
Забули , напевно, сердешні,
Що хуга зимова в порі.
А вітер сердито у клешні
Все листя збирає в дворі…
І падає, падає тихо
Вербова краса до землі…
Лиш мить …і уже, наче вихор!
Сяйнула зима на крилі.
Війнула із неба пихато
Білявих сніжинок в танок.
І верби мої біля хати
Сплела у зимовий вінок.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382867
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.12.2012
автор: Тетяна Луківська