****

****

Вона  тихо  чекала  тепла.
Кров  холодна  по  тілу  текла.
Утопившись,  дивилась  у  небо,
смутком  різала  свою  потребу.
У  куточку,  закрившись  в  пітьмі,
шепотіла  крізь  сльози  собі:
"Повернись!  І  добий,я  прошу,
і  я  світу  на  тебе  збрешу,
як  даруючи,  світло  ти  вкрав,
моє  серце  у  память  забрав.
Це  був  ти,  хто  з  нас  двох  помилявся,
це  був  ти,  хто  узявши  зазнався..."
закричала:"Вернись!  Як  ти  міг!
ти  прийняв  і  у  серці  беріг,
Раптом  витягнув  й  дико  встромив.
Я  упала,  ти  рвав  і  дробив.
Ти  убив...  та  не  всю,  поверни,
моє  серце,  прошу,  й  розітни!"
здається  вічність  плакала  вона,
у  цьому  була  лиш  його  вина...

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382934
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.12.2012
автор: Seeyer