Це відчувати якось...Болісно й приємно,
Найкращі миті що лишились у німому сні.
Колись я вірив що усе це...Не даремно...
І ми як квіти знов розквітнем на весні...
Йдучи морозним ранком по засніженій дорозі,
Знайомий погляд відчуваю на собі так близько.
Шкода що я вернутись в часі вже не в змозі...
А сам схвильовано всміхнусь - "Моє дівчисько..."
Минуть роки...І їх гарячі кроки лиш земля згадає
І ця історія ,мов казка, стане перед сном.
А хто ці двоє? Чи живі уже ніхто не знає,
Та їхню пісню вітер й досі грає за вікном...
І тільки фото в кожного в сімейному альбомі,
В руках у внуків оживають знов і знов.
І лиш слова...Лише вони такі знайомі -
"Дідусь...Бабуся...І його...Її...Любов..."
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383168
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.12.2012
автор: Кисломолочний