*******

Як  кулі  слова  вириваються,
Не  зловиш  ти  -  це  ж  не  пташки.
Кохаю  тебе  однозначно  я
І  подумки  прошу:  "Не  йди!"

Як  легко  на  крики  зриватися
І  лавою  гнів  як  вулкан.
Гасити  його  вже  не  можу  я.
Ідеш,  то  іди.  Будеш  сам.

І  серце  тривогою  сповнилось,
Забилось  як  пташка  мала.
У  мозок,  як  голкою  врізалось:
Лишилась  сама  я,  одна!

Пульсує  вогонь  по  артеріях
І  очі  від  сліз  запекли.
Закрила  за  ним  сама  двері  я:
Не  треба  до  мене  вже  йти.

Складаються  спогади  колами
Й  сплітаються  в  довгий  ланцюг.
Від  них  стаю  хворою  дуже  я,
Коханням  мій  зветься  недуг.

І  пальцями  своїми  змерзлими,
Нервово  я  нищу  папір.
Рядками  на  ньому  упертими
Тебе  підносила  до  зір.

Як  часто  ми  робимо  помилки!
А  наслідки  дуже  страшні.
Шукаємо  винних  навколо  ми.
Задумайся,  винні  ж  то  ми!

Причину  до  ранку  шукатиму:
Хто  винен  -  чи  я,  а  чи  він?
І  з  криками  серце  питатиму:
Вернути  кохання,  чи  ні?

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383246
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.12.2012
автор: Даринка Цікава