Пробач мене, моє терпіння.
Він мрія. Його втрачаю знов і знов.
Можливо в серці в нього там каміння,
І вогник почуттів вже похолов.
Він дійсно інший. Не такий.
Він рідний був колись мені душею.
І смак очей його терпкий,
Що манить мене таємницею своєю.
Я тоді його позбулася,
Але не знала я, що то любов.
Зустріла знову – душа наче відгукнулася
І з серця полилась червона кров.
Ти – моєю мрією залишишся.
Та чи на довго? Я не знаю.
І коли тікати вже ти змучишся
Знай, я тебе чекаю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383862
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.12.2012
автор: Вероніка Стрельченко