На жаль, від смерті не втечеш –
Усі для неї квити.
Та коли знаєш, що помреш –
Ще більше хочеш жити.
Бо кожен подих не такий –
Ціна його зростає.
Похмурий світ стає яркий,
Для того хто зникає.
Синіє ясно небосхил,
А хмари відлітають.
Хтось додає нових чорнил –
Всі квіти зацвітають.
Не так йому шепоче ліс
І вітер дме – співає.
Він захлинається від сліз,
Бо знає, що втрачає.
І сильно вже душа болить,
Снує у темній ночі.
Старається одну ще мить –
Не затулити очі.
Він не марнує більше слів,
І посмішки не тратить,
І чує враз пташиний спів,
Але за все це платить.
Стають насправді дорогі
Секунди, не години.
Бо йде від рідних берегів,
Від друзів і родини.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383888
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 10.12.2012
автор: Бойчук Ігор