я ваша пам'ять

чоловік  на  мості  п’є  віскі,  
до  поки  не  чує  клацання  в  своїй  голові
я  ж  відкриваю  наступне  століття
своїми  віршами,
ніхто,  мабуть,  не  вражений,
ніхто  не  скаже  мені  
«Це,  юначе  краще,  що  могло  бути  на  цій  землі»

я  теж  щиро,  кажучи  не  вражений,
адже  все  стоїть  на  місці,
і  мені  здається,
що  всі  люди,
чи  подібні  істоти  їм  в  скляній  коробці
допалюють  свої  цигарки,
долаючи  світлові  роки,
та  тільки  в  собі,
тільки  в  собі

і  я  засипаючи  всіх  листям
в  надгробній  тиші,
не  стану  пророком,
я  ним  і  є,
надто  ніхто  не  дізнається  ким  я  насправді
був  знищений  
ніхто  не  дізнається,
що  значить  виливати  нові  форми
і  надавати  їм  життя

скульптор  вже  двадцять  другого  століття,
що  загубився  в  минулому,
мені  нічого  тут  з  вами  поруч  робити,
стрибати  з  багатоповерхівок
за  птахами
посірілими  
від  краєвидів  монументального  пекла

все  це  подовження  твердих  приголосних,
глухих  задимлень,  
все  це  озвучення  німих  короткочасних  просвітлень
я  вкидаю  у  кров  наркотики  з  чорними  лірами,
оспівую  шльондр  з  розкішним  волоссям,
я  описую  країни  і  золото  
золото  пропитої  нації,
в  якому,  мабуть  ще  знайдеться  місце  
любові  і  смутку,
горі  покинутих,
горі  розтрачених

олія  стікає  по  горлу  кожного  
хто  мене  чує  і  слухає
лезо  втинається  у  гланди
очі  наповнюються  люттю,
я  відкриваю  світи,
я  відкриваю  сонце,
зірки,
я  покидаю  пости,
я  старію  разом  із  вами

домальовуючи  величезні  
величезні  дірки
на  латаних  джинсах  вічності
і  на  вашому  одязі,  як  і  на  моєму  сріблиться
гріховність

я  не  прощений  і  прощення  не  отримаю,
бо  очищення  мало  б  починатись  прямо  з  
мого  внутрішнього  космосу,
а  його  постійно  стає  все  менше,

адже  я  по  лікті  в  болоті,
спостерігаю,
земля  –  це  помийна  яма,
де  зібрали  всіх  солдатів

і  ось  ми  з  вами  хлопчики  та  дівчатка
на  фронті
стріляємо  одне  в  одного,
ріжемо  один  одному  горлянки
ковтаючи  степову  пилюку
та  одягаючись  у  тверді  камзоли
і  якщо  ми  воюємо  за  правду,  
то  наші  серця  
справді  із  глини,
богу  давно  вже  стало  на  все  це  плювати.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384094
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 11.12.2012
автор: ImmortalPsycho