Квітуча Батьківщина.
Родючі чорноземи,
Колоссям налиті поля -
це наша рідна, родюча земля.
Тридцять третій рік,
Скільки хліба зародило,
Тьльки жить і жить.
Та лихо попереду нас біжить!
Україна, голод, голод!
Земля пустує, люди мруть.
Немов плащем та смерть покрила,
Як мух, люд в землю положила,
Голодомором смерть ту звуть.
Лежить дитиночка, голодна,
У ручках хлібчичок трима,
Сухий і чорний, як свята земля.
І ні, не їсть, бо більш нема.
Негідник вдерся у світлицю,
Загріб усе, нічого не лишив,
І вихопивши хліб із рук дитини,
Він життя її згубив.
Святий ти хлібе, змучений, стражденний,
Пройшов крізь голод, смерть, війну,
Уклін тобі, уклін доземний,
Тобі спасибі щире я скажу.
Той тридцять третій рік, страшний, голодний,
Запам'ятала Україна навіки,
Запам'ятала змучена земля холодні трупи,
Які її вкривали в ті роки.
І ЗГАДАЛА наша Батьківщина,
Зморених голодом людей,
Які померли зовсім безневинно.
А скільки померло маленьких дітей?...
Які могли б бути і тим же Шевченком,
І тим же Патоном,
Досягнути високих вершин.
Ні, загубили, не дали дожити,
Лише положили у вічний спочин.
Родюча, рідна наша земле,
Як не старалась, як ти не родила нам хліба́,
Все ж не змогла нагодувати,
Бездушного негідника, ката.
Ганьба всім тим, хто українського села не захистив,
Хто люд сільський, трудящий голодом зморив.
Тож хай горить же пам'яті свіча,
І в наших душах спомин залиша!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384655
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 13.12.2012
автор: Катерина Truth