Жовтоокою ніччю крізь сон стукотіла по вікнах,
По землі тисячами дрібних невгамовних думок.
Заховатись допоки, мов фокусник з цирку, не зникне.
Загорнутись у ковдру, щоб не підійшла ні на крок.
Затулити долонями вуха, щоб вмить оніміла.
Раптом різко і сильно: рятунку у стінах нема!
Відчинити, впустити у себе до розпачу біле.
Просто дихати поміж застуд і людей.
Все ж зима.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384712
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.12.2012
автор: Опівнічниця