У смуток горнулися, бачили не сповнені сни.
У тиші під'їздів вбивали розшматоване світло.
У кронах дерев ми вбачали незнайомі сліди.
Пройшов кінець, тож шукати початок запізно.
Пройшли ті хвилини, що щастям кричали без тями.
Забули ми стежку, якою вічність, здавалось би, йшли.
Немає там щастя, де біль обнімає вітрами,
Де реквієм грають покинуті нами мости.
Де тісно у рамках, самотність сама не буває.
Вона, як той човен, кружляє у морі життя.
Поруч і хвилі, і сонце, і небо безкрає -
океани й свобода, а не гніт і людська метушня.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384936
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.12.2012
автор: kore