Казка-легенда «25 островів Чорного моря»
1 глава
1.
В,юном забуривсь океан, вода жонглювала дюго́нями,
Неначе Нептун-хуліган, у кварті захлюпав долонями.
Вертіло пінгвінні боки, ламало кальмарів, тюленів,
Жбурлялись у воду зірки у смерчі буранних легенів.
...Хтось бачив, як їх, двадцять п,ять, вродливих китів тищотонних
Майнули з тайфуном гулять по іншим світам, морям, лонам.
2.
Раніше, у синім раю, жили в океані безкраїм
І рибки без зайвих злодюг, і водорості і корали.
Та заздрістні дужі боги́, злетілись на води хвилясті
Й давай терти зуби й мізки: чому ...океанові – щастя?
То так, як десь гарно, без втом, знайдуться бурчун й борчуниха -
Й добро оголосять злим злом, насурмлять і брови і пику.
3.
Ньорд - гоблін штормів, гримнув так: «Жбурну океан – аж з Місяць!»
Бог-Лихо, всім бідам – сват-брат, : «Отруємо, ...краще, водицю!»
Та хитрий Бог течій Сіцу́ть змудрив: «Най - самі дурні риби
Себе з вод пухнастих зживуть, й полинуть кудись на погибель.»
І виклав Сіцу́ть хижий план: слід дать трошли сил куцій хвилі,
Й вона - риб, як чорт, чи шайтан, у наші пастки - заманила б.
4.
Покликали Хвилю: «Як ти стать - вищою, мрієш, за хмари -
Згуби риб!» Та - радо: «Лади́! Та маю прохання на чари:
Одна я не впораюсь, ні. Потрібен тут зрадник, в прислузі.
Є типчик у нас – вбогий кит. І зветься потвора ця – Ту́тзло.
Юліту, кохає, з красунь... То ж Ви цього виродка дружньо -
На красеня перетворіть, й за це - всіх на горе під,южить...»
2 глава
5.
У мідіях – скелі, зірки – мільгу́ промінцями лоскочуть,
Ажурні придонні гілки – як го́йдалки щупальним й ско́чим.
Гарню́нько, покращений Ту́тзл, курсує повз очі Юліти:
«Твій Ки́рік – не кит, а картуз, я ж - став, наче квітка, як літо!
Це тільки початок...», ще щось хвостом цокотав красень -Ту́тзло.
Юліта ж – до Ки́ріка – ковзь! На серці ж – неспокій з тих му́зик...
6.
Грим, батько китів, царював, як завжди – у пошуках Слави!
Молюсків, вважалось, лякав, з води виринав під плюск «Браво!»
«А ти, і не зовсім-то – цар, затьохкався Ту́тзло до Грима, -
От що ти відкрив нам? Світ? Злад? Наста́сья - тебе скоро кине...
В - окріп ...скаламутла вода, Грим буцав підво́дову верхню...
А Ту́тзло – вже далі айда: «Тама́нськ, ти хіба – лідер? Геній?
Китиха ж – царя обере... Настасья – тебе й не помітить!»
Тамансь - 30 устриць розтер...Таманськ почав дзвінко гудіти...
7.
На схилах підводних – краса, що килим п,ятсоткольоровий,
Там – рибки-папуги гаса́, дорада - гніздить шельфи-гори.
Скликає китів течьопа́д, Грим - так почав гулко співати: ...
«Є ситний, новий світ - Сармат. Й скарбниці – вам, обраним, мати!»
Там – прісна вода, та, яку, ми з криги, де-знайдемо - лижем...
Нема зграй кусачих акул, там – тільки харчі, ми, і – тиша!
Затьохкав Таманськ: « Я – знайду чарівну протоку в Сарматство!»
Зчинили кіти булькоту: «Ми з поводирем – хоч й на Марси!»
8.
Лиш риби, усі, як одна, ссавців не послухали, й далі -
То грались, хто швидше – до дна, то над окіаном злітали.
...До Томи, китихи, Петрон торкавсь фінном* ніжно й легенько:
«В Сармат – й ти??? Тама́нськ? Цей ...піжон... І сумно поплив за серденьком.»
( від автора: * фінна – плавничок китів)
Та й Ки́рик Юліті: «Чому? Невже - десь – нам вдвох стане краще?
Самиця ж - фонтаном - йому: « Допитливим – світ! А ледачим...»
В лагуні - Наста́сья...: «Збрехать?..» Під сум - з,ультрозвукала Гриму:
«Раз маєш ти по́другу мать, керманич, я - поруч полину!
3 глава
9.
Зраділи підступні боги! Ньорд – шторм закрутив в дудці смерчі,
Гук-Лихо штовхнув горосхо́д, Сіцу́ть – гнав циклони до течій.
Спустилися скелі слабкі, і ринула Хвиля гігантська
Крізь прірву-проток на крихкі, на мирні озера Сарматські.
У скель рибки, в дні - як могли, ховалися геть від цунамі.
Лиш бачили краби з імли, як зграя китів зникла в ямі...
10.
Сармат, рай для риб і рослин, життям жив поживним й господим.
Ковталось з джерельник бистрин, дерева росли вниз у воду.
Чаклунські істоти Сармат жили, як Боги на сніданку.
Країна людино-малят, порядних пірнаючих мавок.
З небес теплих – садовина́, і кожній – мав все - скільки хочеш!
Росла й на дні – городина́, на сонце був ла́зик молочний!
Та де там... Ми знаєм, як десь, хтось щось побудує квітуче -
Прийдуть і віднімуть – дім, честь ... усякі сильніші й кусючі.
11.
З жорстоких крутих височин, де зникли за мить стіни-скелі
Зійшла Хвиля вбивчих гущин, й загинули мавки веселі...
Сіль течій солених, їдких – їх очі змертвілі труїли.
Глибо́ко на дні чувся крик – вмираючих, синьо-зчорнілих.
І Хвиля, як гепнулась, вся – розпалась на хвильки калічні.
Регочуть боги: «От дурна, повірила в силу довічну....»
12.
...Грим чесно дарує китам пошкоджені Хвилею ста́ви:
То тут хвостом плюсне, то там, та ...щось це Сармарство – тіснява.
Боги ж скелі зразу, за мить, наверх підняли́ й зачинили.
Тут двадцять п,ять мужніх савців у пастці напружили силу:
Об гори бивсь лобом Таманськ, стрибав Грим тремтячий й крутився.
Зник їх океан...Лиш карась, який не здох – в очі дивився...
13.
«Чому я???, - пищав Береза́н, - за пристрасті, за волочиської -
Поколоворотив в думан за щастям - Косою Тендрійською?..
Із ляку – в пісок, скорпіон, сховатись - устиг-таки, живчик,
І равлики – в хато-фургон таїлися прудко і звично.
А суміші брил, валунів Сармат одягнули у чорне.
Мул, зсуви, страх, глеї дурні повзли жахом й грізним циклоном .
4 глава
14.
Сум, розпач, нестатньо води, кити розпливлись, безутішні.
І ...в гарні живі острови кити обернулись за тиждень.
Настасья, до Грима: «Пробач, близь Томи застигну наразі,
Там Петр її поруч...» , - і в плач...Юліта і Ки́рік – теж разом!
Одна – скам,янію, як всі, хто манні прода́вців піддався...»
Й лушпиннячка мушль - їй, красі, сплело узбережні тераси.
Й Таманськ дужий - до берегів беспомічно сам притулився,
Послав пару в небу, як вмів, й в півострів так перетворився.
15.
«Пробачте мене, - Грим аж вив, - ці кліфи* у скель – наші рани.
Можливо, хоч як острови, нащадкам корисними станем!»
(від авт.: кліф – руйнування скелі від води біля підніжжя обриву)
Оплив всіх ошуканих Грим: Езе́ка, Інси́ра, Етріша,
Суджу́ка, Косе́лю, Крупи́н, Кефке́на, Травне́вого, інших...
...Гадючий і Довгий, Джарлга́ч, Іван з Алібеєм, Адла́ра.
І теж у півостров-багач Грим трансформувавсь незабаром.
Лиш Ту́тзло, зпочва́рного знов богами, що грають в омани,
Злі хвильки, сліди катастроф, туди-сюди пересували.
Епілог
16.
Шикарний Крим нині! Колись його, кажуть, Гримом дражнили.
Дари ароматних вітриськ, каньони чудні, крутосхили...
У червні, бува, раз на рік, в воді ночесвіченьки сяють,
Шепочуться краб-байкарі, це - душі з дна моря сигналять.
Загиблі прадавніх озер – на дно живих не допускають.
Кити-острови й дотепер припливом-відпливом зітхають.
Лиш хвильки фальшивих фортун колись Велетенської Хвилі
Об,єднуються у Тягун і тягнуть безпечних в крутілля.
(від автора: крутіль – вир, крутовир,я, водокрут; Тягун – небезпечна течія від берега)
17.
Ведеш за собою до прірв, амбітньо, упевнено, хвацько -
Й тебе, як ту стежку до гір, топтатимуть по-гайдамацьки!
Провідують, їх, земляних, крізь мілко-Босфорську протоку
Кити юні - веселуни, такі - хто не виріс ще поки.
Відвідають – і в океан: товсти́м– мілину не здолати.
Уміють боги на дурняк жирненьких в пастки закривати.
Що ще́ виглядає з під квіт? Що криють лляні Кримські гори
Й прегарне, пригоже, як світ –казкове, живе Чорне Море?
09.12.2012г. 23-50
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384990
Рубрика: Поема
дата надходження 15.12.2012
автор: Юхниця Євген