Вавілон

Не  дурень,  здається,  та  не  розумію,  
Чому  забирають,  в  планети  надію,
Відповідь  –  в  небі,  як  не  шукай,
Спочатку  людину,  ти  спробуй  пізнай.
Ми  дивні,  доволі,  бо  схожі  жахливо,
Не  словом,  панове,  а  домом  і  дивом,
Що  зветься  –  Земля,  а  ще  –  Вавілон,
Бо  зовні  –  могутня,  а  в  серці  закон,
Давно  вже  не  діє…  складно,  чи  ні?
Недопалок  кинути,  в  місце  де  всі,
Повинні  лежати  відходи  людей!
Здається,  все  просто,  й  не  треба  ідей…
Парки  горою  забиті  усім,
Та,  мабуть,  приємно,  очам  там  твоїм,
Берег,  на  морі,  вже  більш,  не  пісок,
Ти  відчуваєш,  цей  дивний  зв’язок?
Багато,  ж  не  треба,  тільки  пильнуй,
У  серці  мораль,  та  в  Матір,  не  плюй,
І  бійся,  юначе,  бо  може  і  нам,
Не  схочеться,  більше,  прибрати  панам!

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385039
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 15.12.2012
автор: Vladimi Dubovik