Аби ти знала, як мені огидно
В твою дивитись сторону, повір...
Як міг тебе вважати я за рідне?
Ти не людина, а звичайний звір.
Яка там совість... Ти її не знаєш...
Себе заради грошей продаси.
Мов чорна кішка, корисне шукаєш,
Усе, що пахне, жадібно їси.
Нехай наочно висловився грубо,
Але ж це правда... Маємо, що є.
Я вибачатись й трішечки не буду,
Бо не пробачить серденько моє.
Так прикро, що на помилках вчимося...
Не на чужих, а тільки на своїх...
Коли за розум пізно беремося,
Тоді стає вже точно не до втіх...
(22.10.2008.№60)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385292
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.12.2012
автор: Вадим Косарєв