Метро ковтає і випльовує людей,
Таких же сіро - стомлених як місто,
Зомбованих у пошуку ідей
Як вижити, зігрітися, поїсти...
Ховає в переходах жебраків-
Немиті душі у брудному тілі,-
Що в пошуках непевних мідяків
Збираються в такі собі артілі...
Пускає струм по венах залізяк,
Що бігають зацьковано по колу...
Та думки не позбудуся ніяк,
Що є в метро щось трішки загадкове...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385569
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.12.2012
автор: Любов Ігнатова