її меланхолійний кисень
осідав повільно
на чистих сторінках
аритмії буття - небуття.
там залишався один вистріл -
у скроню,
аби дописати епоху.
ручка невпинно,
під супровід
грому виття
виводила літери,
курсивом рівняючи долю,
шрифт в неї – північ
інтервалом – без імені
тропами топче абзаци,
грам з 50 ще інею
і можна у тему вдягати
оголені речення.
котрим вже морозямо
під нерозумінням стояти,
римитись грозами,
падати спекою,
когось виглядати,
а з іншими спати.
( і нехай світлини залишаться тільки світлинами )
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385705
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.12.2012
автор: Нова Планета