Повірити в ілюзію,брехню що сам плекаєш,
Прийняти за реальність те що сам створив.
Ось це мистецтво - вірити у те що знаєш,
А хтось горланить що ніколи не любив...
Але вона не піде...З голови...Із серця...
ЇЇ не змиє дощ ,мов просто напис на вікні.
І скільки не кричи, не плач, не сердся,
Тобі навік судилося палати у її вогні.
Вона мов біль...Піде щоб вразити сильніше,
Сховається у хмарах щоб пізніше знов зігріти.
Тобі ніхто не вірить?То крични гучніше...
Або мовчи...Мовчи і дай собі згоріти.
Вона - твоє життя і лиш тоді скінчиться,
Коли останній подих покидатиме легені.
Нехай її немає поруч, та вона тобі насниться,
Вона твій скарб...А решта-теревені...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385960
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.12.2012
автор: Кисломолочний