Я спалював світи. Один за одним,
листки горілі, та не страшно, не біда.
Як музу поверну- відновиться напевно,
все те, що доля знати відвела.
Я жив із сотню років певно,
і ще із сотню вже не проживу.
...він дивний- спалює світи, вогонь горить і ревно
з'їдає те, що муза принесла йому.
Та вірю я, що в полум'я гаряче,
немов нічний метелик, залетить
маленька фея, що мені пробачить
і на плечі у мене посидить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386129
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.12.2012
автор: fire_maroder