Так не виїдатиме зсередини пустота,
Наче замість чаю п’єш кислоту.
І не болітиме так,
Наче розбиваєш коліна в кров
Щоранку та щовечора
Знову і знов об асфальт.
Серце не вискочить
З бажанням знайти тихе місце
Проламуючи ребра.
Цього не треба.
Не почнеш спотикатись на рівному,
Не почнуть заплітатись слова,
Наївно не віритимеш людям
І голова не тріщатиме від болю.
Головне випадково не забути
Своє тепло у чужих пальцях.
А то люди губляться
Як розділові знаки у текстах,
І вже не пам’ятають
кого насправді люблять.
Вони біжать не в ті рядки,
Не в ті книжки
І не на ті сторінки.
Знаки питання.
Крапки, коми як пір’їнки.
Головне щоб не було три крапок.
Я їх не люблю. Якісь трагічні.
Приходь, хоча б на вечерю,
Хоча б на вічність.
́́
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386250
Рубрика: Верлібр
дата надходження 20.12.2012
автор: Емілія Вейн