Іде селом кобзар сліпий,
Велика кобза за плечима.
Веде його хлопчак малий,
Для кобзаря він став очима.
Крокують босі ноги їх,
Щоб грати дзвінко і співати.
У думах та піснях своїх,
Всю правду людям розказати.
Що чув і “бачив” цей сліпець
У своїх мандрах між віків.
А людям рветься вже терпець –
Дізнатись все про козаків.
Й співає думи той кобзар
Про Гонту вільного й Сірка,
Про гніт, невільничий базар
І кров червону козака.
Як Хміль ганяв колись панів.
Павлюк, як люто повставав
Супроти тяжких кайданів.
Про все кобзар старий співав.
Про дзвін нагострених шабель
Під Жванцем, Корсунем в бою.
Красу полів, лісів, земель,
Вкраїну рідную свою.
І люди слухали без слів,
І брав за серце жаль і сум.
А дух палав, уже не тлів
Від кобзаревих щирих дум.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386651
Рубрика: Історична лірика
дата надходження 21.12.2012
автор: Бойчук Ігор