Нема нічого краще України.
І краю кращого нема:
Степи, ліси, безкраї ниви,
Й річки, і гори, і моря…
Нема культури, нема такої слави.
Історії такої ще ніде нема.
Та що поробиш, як нема у нас держави,
Лиш на паперах незалежність в нас ота.
Бідують люди, нагодовані словами,
При владі лиш жиди і москалі.
І наживаються й крадуть без тями,
Вони ж усі далеко не святі!
І мову нашу утискають,
Мовляв, нема її, не було й не буде…
Нехай згниють ті іроди прокляті,
А мова наша хай повік живе!
А на козацьких вільних землях,
Коло Дніпра, серед степів,
Мовчать в задумі сиві верби,
Нема там вірних вже синів.
Там українським і не чути,
Усе зросійщилось до дна.
Там були козаки, там були вільні люди!..
А що тепер? Нема нічого. Вже давно нема.
О, Києве, о, Дніпре мій широкий,
Невже і ви згниєте під ярмом?
Ніхто не захистить. Лиш ті злим оком
Вас присиплять глибоким сном.
О, Україно, твій п’ємонт.
Галичина твоя тебе не зрадить.
Ми ще тримаємось, в нас є іще народ,
Лише у нас є істинна держава.
Не плач, Вкраїно, наш Дністер,
Умиє твої ревні сльози.
Ми маєм волю втримати тепер,
Боротись маєм крізь закони і погрози.
Не бійтесь люди, йдіть у бій,
Боротися за вільну ту державу.
Бо ми одні в країні цій.
Хто має волю, має славу!
Вставаймо, браття! Києве, вставай!
Прокинься від гіпнозу Наддніпрянська Україна!
Ми ще живі, іще збудуємо свій рай,
Вони нас всіх іще не схоронили!
О, Господи, дай сили нам встояти,
Дай розуму і витримки нам дай.
Прокинутись, щоб вже не засинати,
Щоб вберегти від кривдників наш край.
Щоб бути вільними, по правді жити,
Щоби гордились нами наші предки козаки,
Щоб українську мову не згубити –
Нехай живе вона віки!
Нехай воскресне та омріяна держава,
Й калиною цвіте хай мова,
І загуде вся воля наша, слава
Від Карпат до Донбасу, від Сяну до Дону!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386879
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 22.12.2012
автор: Тетяна Хоронжук