Неминуче час спливає,
неначе річка поміж берегів.
Старенька бабця важко вже зітхає,
давно не бачила вона своїх синів.
Лиш зрідка до сусідів зателефонують
запитають чи жива,здорова.Як?
І далі по життю собі мандрують
забувши вже до рідної домівки шлях.
Старенька хатка вже перекосилась,
а відремонтувать нема кому.
Забута мати від самотності втомилась,
й сама себе запитує. "Чому?"
"чому не пріїжджають діти?"
Та й онуків не бачила усіх.
А так хочеться на старості хоч трішки втіхи,
побачити разом дітей своїх.
І молиться за них щоночі й зранку,
щоб Бог їм дарував здоров'я й щастя.
І може одного разу на світанку
дітей своїх побачити їй вдасться.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386932
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.12.2012
автор: Інна А.