Сойка - садівник, малята.
Хоч мила, але завзята.
Це вона зрива плоди
Й зариває їх в ґрунти,
Щоб узимку розкопати
Й голод свій угамувати.
Бо в мороз серед снігів
Ні комах, ні черв’яків
Не знайти. А їсти ж треба.
Ось чому така потреба
В сойок є – в землі ховати
Жолудь і горіх, малята.
А калину й горобину
І в мороз знайде пташина.
З’їсть – насіннячко виходить,
В землю йде, навесні сходить
Пагоном дерев, кущів.
От які тут хитрощі!
Сойка – ще й співак незвичний.
Спів у неї феєричний.
То як кізка заведе,
Як почує десь «ме-ме».
То завиє, як собака,
Чи як дика качка-кряка.
Ось яка дивакувата
Сойка – пташечка, малята!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386962
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.12.2012
автор: Крилата (Любов Пікас)