Вогонь закам’янілий поміж нас
Байдужістю спалив сади едему.
Скували душу ланцюги образ
Згасає сонце і палає темінь...
Вже пам'ять обтрусила ніжний цвіт,
Мереживо зірок порізав вітер.
Чи варто щастя кликати навзрид,
Коли воно мінливе, перелітне?
Вплітаю серце у вінки безсиль,
І проти течії пливу… в нікуди!
Як плід медовий отруїла гниль,
Так світлу пам'ять заплямують люди.
Несказаним ридає висота,
У келихи безсоння ллються вірші
Про те, що ти, на жаль, не прочитав
Моє кохання між рядками тиші…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387088
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.12.2012
автор: Лілія Ніколаєнко