Ти вдушу задивилася мені
Невміючи мене іще назвати
Маленькі очка-квіти весняні
немов зійшли улітку біля хати.
Маленькі ручки знають лиш тепло,
а губки знають мамині лиш груди
І скільки треба щоб води стекло,
щоб вибігла із ганку ти на люди.
І хочеться прожити сотню літ,
рахуючи твої непевні кроки.
Щоб ти прийшла колись й сказала:
Дід послухай розкажи свої уроки.
Солідно я погладжу сивину
Іпригадаю зорі веснянії,
Відчую що немарно я живу,
в недобрім часі,та не без надії.
Маленьке дуже крихітне дитя,
незрозумілі та жадані звуки.
До сонця проростаюче життя,
Що легко піднімається на руки!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387328
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.12.2012
автор: mihaha