не знаю…

не  знаю,..не  знаю...
від  твоїх  слів  я  просто  помираю...
від  болі  в  серці  бринить  сльоза  розлуки...
якби  ми  знали,що  будуть  такі  муки...
якби  ми  знали,що  на  нас  чекає,
чому  в  житті  так  дивно  все  буває,
чому  не  разом  і  чому  все  так...
там  тепла  осінь,а  тепер  холодний  мрак,
там  ніжність,незабутні  почуття,
 а  що  тепер,болить  моя  душа,
сумління  наче  пошепки  мовляє,
за  все  життя  і  не  таке  буває,
ви  хтіли  цього  ,ось  і  получили,
а  за  всі  наслідки  не  думали,а  жили...
жили  щасливо  і  наче  в  перший  раз,
ця  осінь  і  цей  сніг  звізали  нас,
це  небо  і  і  ці  зорі  не  земні,
і  танці  при  закоханній  луні,
розмови  наші  зранку  до  світання,
і  не  стримане  шалене  це  бажання...
та  все  закіінчилось,
і  ми  це  зрозуміли,
та  наші  душі  навіть  трошки  не  остили,
та  нам  потрібно  далі  жити...
тебе  як  просто  друга  буде  важко  полюбити...
за  тебе  буду  завжди  Бога  я  просити!!!

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387382
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.12.2012
автор: софія Потоцька