(казочка)
Жила собі на світі Собака Джуна. Була вона в одного господаря на службі – охороняла двір. Службових обов'язків в неї, власне, було небагато: подавай голос – тобто гавкай – коли хтось в двір заходить, і більш нічого. Поскільки сторонні заходили до них не так і часто, то Джуна гавкала ще й на кротів, які іноді зосліпу потрапляли в її поле зору, залишаючи терикончики землі; гавкала на чужих котів, що із цікавості ходили по паркану, заглядуючи в їхній двір; іноді Собака гавкала й на господареву Козу Зорьку. Господареві не подобалось, що Джуна даремно здіймала тривогу, і тоді він сварив її, або навіть раз-другий бив палицею.
- Ну що, догавкалась?!- зловтішалась в таких випадках Коза.
Джуна трохи сердилась, гарчала, але швидко забувала прикрий інцидент.
Як і Собака, Коза теж стояла на прив'язі. Цілими днями вони були поряд і, хочеш не хочеш, доводилось спілкуватись.
Щоб продемонструвати свою вищість, Зорька задавала Джуні різні абстрактні запитання, конкретні відповіді на які не зміг би дати жоден дипломований філософ. Джуна - добра душа - вряди годи прислухалась про що там просторікує "мудра" Коза.
Ось і цього дня Зорька спитала в Джуни:
- Скажи мені, Собако, ти можеш назвати своє життя яскравим? Тобі вдається уникати сірої повсякденності?
Джуна призупинила помахи хвостом:
- Не знаю, не задумувалась над цим. Живу собі та й годі.
- От-от! Так і життя пройде, а ти бездумно проіснуєш, наче ота трава, що росте в дворі і по якій я топчуся.
- Гав!- вигукнула Джуна.- Яка в мене може бути яскравість чи різноманітність в житті, коли я сиджу на цепу. Я прив'язана до своїх щоденних обов'язків. Я, хоч і не трава і маю ноги, могла б пересуватись, але я не вільна.
- Свобода, несвобода - поняття відносні,- ремиґаючи, заявила Коза.- Я он теж стою на прив'язі, але я володію прихованою, таємною свободою.
- В чому ж вона - ця твоя таємна свобода?
- Бе!- сказала Коза.- Вона в наявності вибору. Я весь час вільна вибирати: чи мені пощипати травичку, чи погризти гілочку, чи попити водичку, яку залишив господар, чи погризти бурячок; чи помовчати, чи побекати; чи постояти, чи полежати; чи під час доїння спокійно віддати Господареві все молоко чи покомизитися, щоб він трохи зі мною помучився.
-Гав-гав,- сказала Собака.- Яке відношення мають всі ці буденні дрібниці до справжньої Свободи?
- Нє-е! Все наше життя складається з дрібниць. Я вмію втішатись приємними дрібницями й дурницями. А ще я вмію очікувати щось небуденне, наприклад, день, коли Господар поведе мене на прогулянку в ліс поласувати молодими пагінцями кущів чи до сусідського цапа.Часто саме очікування цікавіше того, що очікуєш.
- Я завжди очікую вранішню і вечірню порцію супу від Господаря,- зізналась Джуна,- і не сказала б, що очікування супу краще ніж сам суп.
- Бе на тебе!- презирливо бекнула Коза. - Ти просто обмежена, тупа животина.Ти боїшся випробувань, перемін.Ти сама не бажаєш різноманітності в своєму житті. Ти – гаврик – тобто сіра, пересічна особина.
- Гав.., гав..! – ображено лаялась Собака, бігаючи навкруг кілка, до якого була прип'ята.
Дошкульні слова Зорьки зачепили її за живе, збуривши в голові безкінечний вихор одноманітних, настирливих думок.
Коза відійшла від Собаки на скільки дозволяла прив'язь, демонстративно повернулась задом і, нахиливши голову, стала дрімати. Дрімати й спати вона дуже любила, і собачий гавкіт їй ніяк не заважав. Ввечері, коли Господар вилив Джуні в миску чергову порцію запашного супу, Собака під впливом
думок після розмови з Козою, вирішила, мабуть, урізноманітнити своє існування, і зробила нехарактерний, винятковий вчинок - перевернула миску, й суп розлився по землі.
Господар розсердився, вилаявся і вдарив Джуну палицею.
- Ав-в-в!- заскавчала Собака й заховалась в будку, подумавши, що досвід - така річ, яка з'являється зразу після того, коли вже непотрібна.
Господар подоїв Козу і повів на ніч в хлів.
Проходячи повз собачу будку, Зорька бекнула цитату когось з мудрагелів:
- Не можеш змінити обставин, зміни своє відношення до них.
- Гр-р,- загарчала Джуна.
Так в тому дворі Коза і Собака і досі поживають, і за розмовами й суперечками віку доживають.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387417
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.12.2012
автор: Віктор Ох