Ти змушуєш мене світити
сонцем.
Бо між рук сховався потиск,
між нас- усмішки.
Ще трішки води,- і буде дощ.
Захолодно. Засипало
дороги снігом,
заліпило асфальт
льодом, між тріщин
у заправках лівіше
на Захід.
Як Ти знайшов цей спокій?
Навчи мене молитись
знов.
Ти змушуєш мене
світити як сонце.
Як мільйони сонць
і усміхатись впокорено.
Як Тобі це вдається?
Давній почерк на
листівках.
Наче й не було тих
хвилин тоді.
Вода засипала
снігом дороги між
нашими дверима.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387523
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.12.2012
автор: Harmonika