Я довгий час мовчав,
Та думки линули рікою
Я лише подумки писав -
Рядки незримою рукою...
Та у душі скінчився весь папір -
Нема куди писати думи,
І в реальність переношу твір
Щоб наяву його збагнути...
Годинник долі цокає невпинно
Його женуть невтомні батареї,
Життя іде вперед помірно
І колихає маятник, як зрадника на реї...
І так гойдається з ударом серця
розмірено хвилини відбиває,
не станеш з часом цим до герця,
Бо він один тебе вбиває...
Але якщо поглянути у саму суть-
Чи час когось з посеред інших виділяє?
Усі відмірене завжди живуть
І жоден ще від часу не втікає...
Ми час клянемо!
Чому ти поспішаєш?
Коли вмираєш?О,дилемо!
Навіщо муки далі розвиваєш...
Усі це знають...Є кінцівка
У епопеї,що називається життя
І у кінці безглузда вся готівка,
Що не продовжить у середині биття...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387757
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.12.2012
автор: Турист