М*які душею зараз не існують
навколо лиш обличчя клонів,
Що між собою завше ворогують
Для щастя понаставивши кордонів...
Суспільство змушує закрити душу
Убити у собі емоції,жагу пригод
І я як всі - скоритись мушу -
Хоча ще ні....Бо скільки насолод...
І насолоди...Як присмак меду на губах,
П*янять,чарують,манять в глибину
так хочеться хоч раз забути страх -
І подумки втекти у далину...
Відкинути буденності тягар,
Втопити лінь у вирі водяному
Роздмухати у серці жар,
Щоб простір освітив в житті тьмяному...
Як хочеться колись подати руку
Тому,хто вже забув про поміч,
Що пережив з людьми розлуку
У трубах зігріваючись щоніч...
Але чомусь все сказане залишиться бажанням,
А у житті ти станеш клоном
Забувши все...Ти раб вагання
таких як сам стрічатимеш поклоном....
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387758
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.12.2012
автор: Турист