Взяв мороз хмарки в полон,
Як ставки в зимовий сон.
Мов зайчата перед звіром
Затрусились хмари білі.
Затрусились, засльозились,
Гуся шкірою покрились.
Із носів у них водиця
Понеслася до землиці.
Чорний сад і ліс умила.
Всі шляхи, двори змочила.
Розтопила білий сніг,
Що давно на землю ліг.
Розізлилася зима.
Що це в грудні за дива?
Замість сніг пускать згори,
Хмари смаркать почали.
Зима руки заложила,
На мороза насварила:
- Чом між хмар лише кружляв,
На землі не працював?
Розпустилось геть усе.
Сніг струмком по-скрізь тече.
Мабуть, капосна весна
Перебрать мої права
Хоче. Швидко потисни
На усі путі, ліси.
- Добре, зроблю все, як слід.
Перетворю воду в лід!
Тільки , зимо, не нервуй,
Полежи собі між туй.
Взявсь за діло морозець.
Вшкварив. (Хай же йому грець!)
Не дорога – а каток,
Скрізь блищить гладкий льодок.
Транспорт, мов слимак, повзе,
Перехожого несе.
Ось вам й витівки відлиги.
Крутяться усі, мов дзиґи,
Щоби стік льодок чекають.
Лиш малята втіху мають.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387881
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 26.12.2012
автор: Крилата (Любов Пікас)