У мене є страшна таємниця,
Яка висмоктує життєві соки.
Її не візьме жодна в’язниця -
Це тішить і завдає мороки.
Вона ніколи не буде в полиці -
Занадто свіжа, актуальна занадто;
За неї не раз ще дістану по пиці
І отримаю купу питань і загадок.
Таємниця, яку розкрити не в змозі
І назвати проблемою, тим паче,
Дилетантом почуваюсь в облозі,
Бо неосвічений - через це не бачу
Полон, грати і прокльон!
Це все настільки слабко,
Коли нікчемність посідає трон,
То бездарність відчувається так палко!
І сховати голову між плечі,
В легені, а краще відрубати -
Сором, за кожне слово, до речі,
Яке солодко можна проплювати.
І ніхто не збагне, чим тхне
Й назве безглуздям.
Крайнощі не покидають мене,
Прокляття мого людства -
Таємниця чаклунства,
Болі, гіркоти приторної;
І не збагну, як у лють став -
Прийняття буття зі сторони вивернутої,
Ну ось, видав ще один пайок -
Таємниці і полегшало,
Отримаю розуму чистого ковток
І окутаюсь в приземленість неперевершено.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387964
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.12.2012
автор: Віталій Попович