Ну сколька на нєрви нам капаті,
Привиклі вгадовані спаць.
Пора вам вжє задніцу драпаті:
Наєлісь пакращенья, - зляць.
Да хваціт па углАм балакаті,
Досіць вам дурня ламать,
Привиклі в платочєк поплакаті.
Пара на зямлє попахать!
І сколька вам можна даваті,
Привиклі смотрі только брать.
Пора вже лапаті вам браті:
Чі можа вам руцьки балят.
Потрєбна сємю годуваті,
Чі буду за вас гадувать.
Пакращеньє хватіть шукаті,
Да сколька вас бля ратувать.
Закончалось хваціць балякаті,
А гдє для вас су всьо брать.
Пора вам з салфєтачкі лакаті,
Шоб больша нє било чем ср .
Р.С. Ну скільки вже можна терпіти,
Приматів на нашім хребті.
Невже не пора зрозуміти,
Що їхні балачки пусті.
.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=388126
Рубрика: Сонет, канцон, рондо
дата надходження 27.12.2012
автор: Дід Миколай