Моя зимово-біла самота,
Дивлюсь на тебе у вікно віків.
Натужно дихає під кригою вода,
Як скована ріка між берегів.
О, моя срібно- сива самота,
Окрайцем місяця волосся на плечі.
Впаде в наповнений бокал сльоза,
Заграє відблиском при світлі ліхтарів.
Той трунок не придатний до питття,
Смуткуом кришталю відчаї втопити.
На ноги взути ніжність, йти до забуття,
По дорозі рідні погляди ловити.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=388292
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.12.2012
автор: Вразлива