Десь пусткою стоїть батьківська хата,
Стоїть самотньо на краю села,
А час біжить рікою, та багато
Вона приносить для душі тепла.
Вже за межу пішли і батько, й мати,
Тихенько так собі за небокрай...
Їх зупинити б та порад спитати;
А діти - вирієм у даль, у даль...
Ми всі колись: хто пізно, а хто рано
До рідних місць приходим на поклін,
Де сяє світлий образ батька й мами,
Й лунає спогадом дитинства дзвін.
28.12.2012р. Монтадо(Португалія).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=388556
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.12.2012
автор: Сетубальський