В полоні байдужості існує свідомість,
Їй щиро начхати на зовнішній світ.
Утрата надій, пустота, невагомість.
В утробі вмирає недоношений плід.
Посмішка щира помінялася швидко
На злий, непривітний собачий оскал.
Душа завиває, бо їй стає гидко,
Від блиску розбитих об землю дзеркал.
Врізаються в плоть ще гострі уламки
І крик вже привичний та радісний звук.
Розірвані фото і забруднені рамки,
То капає кров із порізаних рук.
Біль роз’їдає депресивним психозом.
По венах пульсує намагнічений ток.
Кава і чай вже не будуть наркозом,
Бо марно простив брудний кип’яток.
Спалахує тіло звіриним бажанням,
То помсти жадає знервована суть.
Секунда нова означає страждання,
Бо разом сплелися кохання і лють.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=388578
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.12.2012
автор: Бойчук Ігор