Ти для мене — сонце досвітнє,
Далеке, зимне, але привітне.
Сріблястий іній, блискучі шати,
Що разять очі й морозять часто.
А поруч тебе треба вдягнутись
У теплий одяг, в шаль загорнутись.
Схололі руки пухом зігріти,
Чужого серця — не зрозуміти.
У тебе зáвжди бракує часу,
Зігрієш словом — і більш не бачу.
Неначе сон ти або жар-птиця,
У серці — повінь, слова, мов криця.
Холодне серце, зимові рожі,
Різьблені квіти, на небо схожі.
Гірке кохання, як плід калини.
Хіба що січень у цьому винен?
То сніжним «Каєм», то «Лелем» станеш,
Цілуєш в щічку і ніжно кажеш:
Я вас не бачив багато часу...
Згасає вогник і так — щоразу.
Зима, насправді, на тебе схожа,
І ти, як січень, в ній — перехожий.
Хочеться літа, тепла і ласки,
Поміж кульбабок з доброї казки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=388808
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.12.2012
автор: ГАЛИНА КОРИЗМА