Яке дивне життя!
Яка дивна у ньому людина!
Хоче чимось блиснуть.
Щось здобуть, десь коріння пустить.
А роки, мов ріка –
Повноводна, мілка, швидкоплинна,
Все ідуть і ідуть,
І їх біг ні на мить не спинить.
Доля пастки кладе.
Сіті світ на шляху розкидає.
Хоче душу зловить,
Потрясти, наче шторм кораблем.
Тільки той устоїть,
Хто на Бога надії складає,
Хто, умившись слізьми,
Знов прийдешнім втішається днем.
Хто є вільний, мов птах,
Хто з мотузки витягує крила.
В кого ясність в очах
Віфлеємською зіркою б’є.
Хто злітає у снах,
Хто напнувши любові вітрила,
Хоч би грім, хоч би град,
Із прямого шляху не зійде.
Яке дивне життя!
Яка дивна у ньому людина!
Все клопочеться, квокче,
Мов квочка над кур'ям малим.
Не помітить, як очі
Закриє холодна ряднина.
Все біжить і біжить...
А куди? А навіщо? За чим?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=389134
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.01.2013
автор: Крилата (Любов Пікас)