«Йду до татуні і мамуні,
Побачити я хочу їх», -
Сказала бабця біля клуні.
Літав довкола білий сніг.
Їй за батьками серце рветься,
Яких давно уже нема.
Без ласки сумно так живеться,
Морозить почуття зима.
Хтось посміхнеться: «От убога,
Чого іще бракує їй?
Заманює її дорога
До дому, що давно не свій».
Минуло там колись дитинство –
Далекий, незабутній час,
Де зігрівало материнство,
Жевріла лампа, пахнув гас.
Дрова потріскували в кухні
І закипав підбитий борщ.
Зібралася родина вкупі.
Тягнулась киця поруч сторч.
Татусь сидів на чільнім місці,
На лавку сіла дітвора,
Не всім знайшлося місце в кріслі.
Вечеряти прийшла пора…
«Постукаю, можливо впустять,
Ще може не накритий стіл?
А ні, то просто подивлюся,
Смачного побажаю їм».
«Вже тато й мама полягали,
Йдіть до дітей і внуків ви», -
Господарі відповідали.
Пес гавкав, наганяв страхи.
«Я думала, що їх зустріну,
ШкодА, що зараз пізній час.
Не хочуть тут чужого снігу,
Прийду сюди ще в інший раз».
05.01.2013р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=390023
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.01.2013
автор: С.Плекан