А їй було лише сімнадцять,
Коли вона пішла із життя.
Йому ж уже далеко за двадцять,
а він не хотів написати листа.
Не хотів казати, що з ним усе добре.
Не хотів ворушити своє кохання старе.
А у місті розцвітали черешні
І прилітали птахи метушні.
Йому здавалося вона вже забула,
Але вона лиш у відчаї яду ковтнула.
Він думав у неї вже інший,
А її світ без нього ставав сіріший.
Весінні квіти пронизливим вітром
Проникли у серце його гострим ударом.
Йому розкрили її таємницю,
Коли він дивився, як опускають гробницю.
Їй було лише сімнадцять,
Коли вона пішла із життя.
Йому ж уже далеко за двадцять,
А він все чекав, коли птахи прилетять.
А він все чекав, коли її кроки
Почує й відчує її ніжні руки.
А він все чекав та чекав.
Доки зовсім духом не впав.
І дихати йому щось заважало,
Напевно це руки її, що за горло тримали.
І дивно він вмер, пішов в небуття.
Пішов він за нею без вороття.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=390074
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.01.2013
автор: Вероніка Стрельченко