Не українська, звичайно, історія
Зойки, репет, безпорадність
У Парижському таксі.
Жінка водія (на радість?)
Напросилась за "мерсі"
В стомленного пасажира,
Десь, здається , із Алжиру –
Прокататись з чоловіком
На передньому сидінні.
Як сказала – «з шиком-з шиком
В чоловіковій машині»
Всілась...й гулко почалося:
«В тебе - є ще десь заначка!
Два-три светри! в мисці – качка!
Знай – підеш від мене – босим!»
А шофе́р : «Та як ти можеш?????,
Забрала́ ж - квартиру й офіс,
Гроші й бізнес єврово́зий.
І дітей, моїх , хороших...
Ти ж - не працювала й дня.
Й все відібрала́, й надію.
Не закон – шизофринія!...
Вже й в таксі мене спиня..."
Пасажир – мовчав, і слухав,
Як із радіо – на вуха
Пропозиції лунали
Захищати краще, більше -
Мам з дітьми (вони – слабкіші).
Слухав вбитий, збунтувалий,
Як шофер питавсь у жінки:
Як він далі зможе жити
Без дітей своїх, крови́нок,
З правом мам – всїх сиротити?
Ще пасажир подумав навіженницьки,
Чи ще водій-таксист, найджентельменницький,
Повірить іншій жінці й знов ожениться?
08.01.13 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=390705
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 08.01.2013
автор: Юхниця Євген