Що ж ви браття зажурились,
Руки опустили?
Чи ви Богу не молились,
Чи втратили сили?
Що це з вами, де поділась
Завзятість козацька?
В душах неміч причаїлась
І торба жебрацька.
Невже, браття, позабули
Слова з “Заповіту,”
Як у битвах спину гнули,
Не терпіли гніту.
Як Сірко гуляв степами,
Як шаблі дзвеніли.
Вража кров текла ріками
Від волі п’яніли.
А тепер що? – знову рабство,
Лиш в своїй країні.
Брехня квітне і нахабство
В вільній Україні.
Знову рани від нагайки
І ярмо, і пута.
Щира віра в пусті байки,
В животі отрута.
Знову діти йдуть у найми
До чужого пана.
Честь і гордість дали в займи,
У очах омана.
Може досить браття любі
Неправду терпіти,
Жити в муках і у згубі,
І без діла скніти?
Не плазуйте – розрівнайте
Свої сильні плечі!
І скидайте, не чекайте
Лахміття старечі!
З колін швидше піднімайтесь,
Гостріть коси, вила.
І всі разом поєднайтесь,
Є ще у вас сила.
Тай женіть, женіть у спину
Те що вас мордує.
Бийтесь, браття, безупину –
Зло, як вітром здує.
Все чуже, усе пропаще
На порох зруйнуйте.
І на місці тому краще –
Нове побудуйте.
Щоб жидва, мордва й кацапи
З заздрості спеклися.
І забрали брудні лапи,
І бога зреклися.
Свого бога. В нас чужого
Не було й не треба.
Маєм поля клаптик свого
І шматочок неба,
І працюєм. Не жалієм
Ні крові, ні поту.
Вірю, браття, що зумієм
Звершити роботу!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=390753
Рубрика: Патріотичні вірші
дата надходження 08.01.2013
автор: Бойчук Ігор