Зима зі мною не розмовляє.
Та й що у виправдання скаже?
Ревниво снігом вибіляє
Нутро своє, чорніше сажі.
На сонце шепче, як на згарок -
Весну і осінь проклинає.
За літні зваби, як покара,
Вона спускає хвижі зграї.
Зміїться снігом, холоне слід.
Підступно пам'ять крижаніє -
Забуду весни, не буде літ.
Їх ти згадаєш, а я вже ні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=390962
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 09.01.2013
автор: Олександр Деркач