Про пустоту… В той час,коли сиджу в ночі і роблю вигляд,що навчаюсь,навіть для самої себе,більша частина мене крадькома слухає тихесенький дощ за вікном і лише час від часу вітер заглядає мене підтримати,або ж хоче,щоб я трохи змерзла та лягла вже під теплесеньку ковдру і заснула…Але,знаючи себе та той вихор думок,що пожирає мене,спати я буду цікаво,спати не засипаючи…Все перемішається думки будуть злітатися,ніби на той шабаш,щоб обмити кісточки мені та скоєним діям мене самої,можливо душі,а можливо її станів…Дивні вони ці стани,не те,щоб дуже сильно хвилювали мене,знову ж таки ,хвилюючи проявляти стан,а просто на просто не залишають мене,чи то я так їм подобаюсь,а чи вирішили мені дошкулити…Надворі шумно,хтось намагається «віднайти свою другу половинку»,як то кажуть - на ніч,хтось просто кричить як не в себе,бо ж думає,що від цього його помітять,що він буде комусь потрібен…..а хтось як і я…сидить за вікном…та слухає шум дощу… В душі ніби пусто…а ніби й миші поселились,що шкребуть все сильніше й сильніше,може вони також п’яні…від мене,від дня і ночі,від думок,або ж банально втомились…від повсякдення,вирішили повеселитись,відірватись на повну… Часом я вірю у все на світі,у все хороше,і водночас погане,часом я зневірююсь,але не в собі,не в житті,а в людях…в їхніх словах,бо вони часто є не ті…не мої…люди не мого сорту…гнилі…Часом ці люди або інші зневірюються у собі,хочеться їх підтримати,а потім,навпаки,зневірюєшся й сам,якщо ж вони самі не знають чого хочуть,невже я чи ти чи всі ми разом будемо знати. Кажуть,що «одна голова - добре,а дві ще краще»,так от - брешуть…бо ніщо так не заплутує і не роз’яснює як голова власника,що безпосередньо володіє,а не опосередковано нею.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391434
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.01.2013
автор: Анна Черненко