Чорна темінь ночі
Заповзає в вікна й очі,
Полоняє мглою душу,
Заселяє в серці стужу.
Злість росте й кипить,
Зубами моторошно скрипить
І жага скуштувати плоті
Розвертається у роті.
Білі тонкі ниті,
Що в’яжуть тіла побиті,
Міцні мов калена сталь -
Не розірвеш, а жаль.
Все дужче й дужче тіло
Охололо й заніміло,
Із душі зловісний крик
Виривається як хижий рик.
Божевілля навкруги закрутилось
Жахіття це ніколи і не снилось.
Щоб руки дужі пазуристі
Зробились криваві і землисті,
Як сира земля потемніли,
Від крові сильно поважіли.
І враз - сухий пісок
На вітрі закружили
Мільйони часточок.
Пиль підняла хижеє виття
Від болі й каяття,
На коліна впав, похилився
За що ж так бився?
За життя чи смерть, свою
Лив кров рікою?
До останньої краплини
Віддав все, зійшли хвилини.
Забудуть всі тебе
З часом все мине,
Забудуться твої діла
І темінь, що їх привела.
Ні, не забудеться страшнеє лихо
І говорити будуть тихо
Про те, що в світі було
Як земля двихтіла і гуло,
В душі у тебе билось
Серце в камінь обратилось,
А героя всі забули
Про криваві сліди чули.
Не знали, а боялися
І від нього відцуралися,
Загубили душу й серце
Не знали, а породили все це.
Тяжко стало демонам у світі
Їх рештки скидані на смітті,
А тебе терзає мука
І без чорноти вже скука.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391437
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 11.01.2013
автор: Славчук