Нiч запалила в сутiнках вогнi,
Чумацький шлях серед зiрок прослався.
А я одна на бiлому конi
В широкий степ опiвночi подамся.
Навперегiн iз вiтром полечу,
У росянистих травах заблукаю.
Нiхто не вгледить там мого плачу,
I не спита - кого я там шукаю.
Блукатиму до ранку в тишинi,
Iз вiтром досхочу нагомонюся.
Я не одна - я з вiтром на конi
В обiймах шаленiючих томлюся.
А вiн, мiй пустотливий вiтерець,
Цiлунками осипле моi очi.
I стукiт двох закоханих сердець
Вiдлунням озоветься серед ночi.
Загра свiтанок в зорянi трембiти,
Впаде зоря остання i згорить.
I стомлений за нiч, безсилий вiтер
Приляже в травах трiшки вiдпочить.
Пiдступний ранок поцiлунки зiтре,
Лице омие росами-слiзьми.
Не залишай мене о, мiй коханий вiтре,
Хоч раз ще поцiлуй i обiйми!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391528
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.01.2013
автор: Лидия Науменко